Школу закінчив у Полтавській області, навчався в КПІ на спеціальності  «Кібернетика електричних систем». Київський Політех завершив у 1972 р., після чого 3 роки пропрацював на виробництві. У 1975 р. вступив до аспірантури, і в 1980 р. захистив дисертацію. 2–3 роки працював науковим співробітником, потім почав працювати викладачем.

Які предмети ведете?

Читав чисельні методи, мови програмування, моделювання складних систем, а зараз — дисципліну «Алгоритми і системи комп'ютерної математики».

Яке у Вас хобі?

Нехай буде фотографія. Займаюся нею на аматорському рівні зі шкільних років, зараз фотографую дуже багато, у подорожах, наприклад.

Ви полюбляєте подорожувати?

Так, трішки. Колись я дуже багато їздив Радянським Союзом.

Чи залишилося з Ваших подорожей улюблене місто, те, що залишило відбиток у Вашій пам’яті?

Ви знаєте, не можу сказати. Річ у тому, що в Київ я завжди повертався з полегшенням, незважаючи на всі хвалені міста й місця. Я швидко втомлююся, і мене тягне назад.

Отже, можна казати, що Київ — Ваше найулюбленіше місто?

Певно, так.

Чим Ви займатеся у вільний час?

Часом слухаю музику. Мій улюблений виконавець — Andy Williams, його творчість мені дуже подобається.

Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

Сказати, що я мріяв про якусь професію, я не можу. Я з дитинства захоплююся електротехнікою, радіотехнікою, різноманітними дослідами. Коли ми навчалися в школі, ми майстрували всілякі радіоприймачі, радіопередавачі, і мені це було надзвичайно цікаво. Ось чому я й ішов у КПІ.

Чи відвідували Ви певні гуртки?

Колись на баяні займався, у конкурсах шкільних брав участь.

Розкажіть дещо про свою родину.

Дружина, як і у всіх, двоє дітей — син і дочка, та три онуки. Дочка спочатку пішла в КПІ, на прикладну, але їй це не сподобалося, і вона пішла в економіку, у банківську сферу. А син пішов моїми стопами, навчався ні тій самій спеціальності.

Які у Вас залишилися найяскравіші спомини про студентське життя?

Багато чого цікавого було. Напевно, найцікавіше — те, чого Ви не застали. Кожен рік студентів відправляли в колгосп під Київ, і протягом місяця ми там збирали різні фрукти та овочі. Там була своя, студентська, атмосфера. Було дуже весело.

А Ви підтримуємо зв’язок із кимось із групи?

Звичайно. Ось як мінімум четверо людей працює в КПІ, і ми тісно спілкуємося. А з іншими зустрічаємося на річницях випуску.

Чи було важко навчатися?

Так, було важко. Важче, ніж студентам нині.

Поговорімо про Вашу викладацьку діяльність. Чи є у Вас улюбленці?

Улюбленців у мене не буває. У мене студенти поділяються на 2 типи. Добрі — ті, що працюють, і погані — ті, що ледарюють та намагаються манівцями отримати оцінку й диплом.

Як Ви ставитеся до відрахування студентів?

Думаю, що виганяти студентів — це завжди погано, тому я до цього ставлюся обережно. Це крайні заходи.

Часто від викладачів можна почути, що кожен курс гірший від попереднього. Чи згодні Ви з цим твердженням?

Так, я вважаю, що з кожним роком студенти приходять усе слабші й слабші. Це загальна тенденція, і студенти в цьому не винні. Річ у тому, що зменшено кількість годин математики, фізики. Також у школах у мій час усі намагалися добре вчитися, вивчати математику, фізику. Так було, бо в мій час героями були космонавти, фізики-ядерники, люди, котрі щось створювали. А кого зараз наслідують? Навіть подивімося за фільмами —поліцейських, бандитів, котрі стали такими не з власного бажання, напевно, людей мистецтва. Як на мене, це дуже погано. Передові країни всі сили кидають у виробництво, у мізки, викупають спеціалістів, а в нас розвивають банки, торгівлю й аптеки.

Як Ви можете оцінити якість освіти у ВНЗ?

Оцінювати якість освіти можу тільки в КПІ, і я вважаю, що навчають добре. В основному за рахунок того, що вчать багато що робити власними руками, щось створювати: курсові проекти, курсові роботи, дипломні роботи… Оце і є справжня освіта.