Мальчиков Володимир Вікторович

Сторінка проекту «Intellect»: http://intellect.pma.fpm.kpi.ua/profile/mvv113

Яку посаду Ви зараз обіймаєте на кафедрі?

Старший викладач.

Які предмети Ви викладаєте?

«Математичний аналіз», «Теорія функцій комплексної змінної», «Алгебра та геометрія», «Диференціальні рівняння», «Машинне навчання».

Згідно з доступною в соціальних мережах інформацією, Ви вказуєте два рідні міста — Тбілісі та Київ. Чому?

У Тбілісі я народився. Батько після завершення військового училища отримав направлення в столицю Грузії. Там мої батьки й познайомилися. Тому значна частина дитинства пройшла у Тбілісі.

А як потрапили до Києва?

Усе просто: коли мені було 7 років, батька перевели назад у Київ.

Коли Ви почали цікавитися математикою?

Ще в школі. При чому спочатку це була зацікавленість в інформатиці та комп’ютерах. Якраз у той час, як я вчився в п’ятому класі, у школі з’явився комп’ютерний клас. А потім уже завдяки вчителям зацікавився й математикою, адже багато моментів в інформатиці потребували знань з області математики.

А коли Ви вирішили вступати до КПІ?

Десь класі у восьмому визначився з напрямом — математика, комп’ютерні науки. А вже на початку 11 класу дізнався, що в КПІ є факультет прикладної математики, на якому навчають за обраним напрямом.

Чим Ви займаєтесь окрім того, що викладаєте в університеті?

Пишу статті на комп’ютерну тематику, вивчаю цікаві мені напрямки наукових досліджень. Захоплень доволі багато: книжки, автогонки F1, колекціювання. Полюбляю також слухати добру музику й писати пісні.

То Ви граєте на музичних інструментах?

Так.

А на яких саме?

На гітарі, бас-гітарі, клавішних. Трішки гірше — на барабанах. Усе на аматорському рівні. Раніше грав у гурті.

У студентські роки?

Ні, мої студентські роки припали на 90-і, і переважно їх було присвячено навчанню й роботі. Та й однодумців тоді якось не знайшлося. У гурті грав останні три-п’ять років. Зараз він через обставини, що склалися, перейшов у віртуальне існування. Хоча періодично в учасників виникають думки про спроби його відродити.

Чи маєте Ви правило чи принцип, яким керуєтесь по життю?

Таких достатньо багато. До прикладу, бути чесним, цінувати дружбу й людей, що допомагають. Окрім того, я вважаю, що в житті бажано займатися тим, що подобається. Тому за можливістю я намагаюся не займатися тим, що мені не подобається. :) Звісно, це не завжди вдається, і часом доводиться робити те, що не хочеться. Проте потрібно намагатися обирати і захоплення, і роботу так, щоб отримувати від цього задоволення.

А Вам подобається бути викладачем? Чому Ви вирішили ним стати?

Так, подобається. А сталося це дещо спонтанно. Наприкінці п’ятого курсу мені запропонували по закінченню навчання залишитися на кафедрі аспірантом та викладачем. А далі відчитав перший рік, відчитав другий рік, і понеслося. Ось так уже понад півтора десятка років. І поки бажання нести знання в маси не зникло.

Як Ви на початку своєї викладацької кар’єри толерували списування, коли буквально нещодавно самі були студентом?

Зі списуванням боровся. Хоча були складності, оскільки я не знав, які методи студенти застосовують, щоб списати. У мене під час навчання якось не було потреби використовувати шпаргалки, адже в більшості випадків простіше було розібратися в матеріалі предмету й зрозуміти його. Тому доводилося розпитувати колег про методи боротьби зі списуванням.

Як Ви вправлялися з гуманітарними предметами?

Судячи з того, що розповідають студенти, зараз із гуманітарних предметів суттєво завищено вимоги. У наш час більшість гуманітарних предметів були на рівні заліків. Достатньо було просто показати, що ти знаєш матеріал та орієнтуєшся у відповідній області, не пропускати лекцій і практик, і все можна було спокійно здати.

Які три книжки Ви б порадили прочитати?

Важко назвати точно три, адже цього замало. Тут і десяти не вистачить. Але якщо наполягаєте на цифрі три, зроблю такий вибір: Кліффорд Саймак, брати Стругацькі та історичні романи.

Які три фільми Ви б порадили переглянути?

Знову три? :) Із фільмами, як і з книжками, кожен усе одно має самостійно знайти те, що йому буде до вподоби. Якщо називати те, що перше спадає на думку, то зараз це — американський фільм «Цей шалений, шалений, шалений, шалений світ». Або, скажімо, чудова фантастична трилогія «Назад у майбутнє». Із радянського кіно, до прикладу, «У бій ідуть самі старики» та «Місце зустрічі змінити не можна».

Насправді, перелічувати назви можна довго, адже добрих фільмів було випущено чимало.