Копичко Сергій Миколайович

Сторінка проекту «Intellect»: http://intellect.pma.fpm.kpi.ua/profile/ksm35

 

Студент — насамперед, решта — другорядне!

 

Які предмети Ви викладаєте?

«Архітектура обчислювальних систем», «Операційні системи».

Де Ви народилися, яку школу завершили?

Народився я в Білорусі, у місті Пінськ Брестської області. Там закінчив одинадцятирічну школу, із першою за її історію золотою медаллю.

Навчання давалося мені дуже легко, хоча тогочасна програма, звісно, відрізнялася від сучасної. Під час навчання я брав участь у багатьох олімпіадах: із фізики, математики, а з хімії навіть дійшов до республіканського етапу. Також я завжди свідомо поєднував спорт та навчальний процес, що й допомагало мені по життю.

Згодом мене, як найкращого учня, запросили працювати в школі в старших класах, де я й пропрацював один рік.

Чому Ви вступили до КПІ?

На час роботи в школі я мав добру підготовку для вступу до ВНЗ. Після деяких вагань (хотів уступати і до військово-медичної академії, і до МВТУ ім. Баумана, і до інших закладів) вирішив навчатися саме в КПІ, на кафедрі обчислювальної техніки.

Незважаючи на те, що рахівниця та арифмометр були найбільші обчислювальні машини, які я бачив на той час, мене завжди цікавило, які галузі промисловості набувають важливого значення, які фахівці потрібні державі. Ось чому я й навчався на факультеті автоматики та електроприладобудування, на кафедрі обчислювальної техніки.

Що допомогло мені обрати саме цей шлях? Певно, інтуїція. Ніхто мене не примушував, нічого спеціально не розповідав. Свій вибір я зробив цілком самостійно і, як я вважаю, правильно. У будь-якому разі моя робота мені подобається.

Чому Ви вирішили стати викладачем?

Після закінчення інституту в 1971 році я рік працював на кафедрі інженером. Колеги бачили, що я маю хист і бажання навчати людей, тому й запропонували зайнятися викладанням.

У 1973 році я вступив до аспірантури, робота моя була тісно пов’язана з новоствореною кафедрою прикладної математики. За деякий час мене запросили на посаду заступника декана факультету інформатики та обчислювальної техніки з навчально-виховної роботи.

17 червня 1990 року утворився факультет прикладної математики на чолі з академіком АН СРСР І. М. Коваленком, і з того часу моє життя й роботу пов’язано з цим факультетом.

Щиро кажучи, я знайшов би собі роботу і десь в іншому місці, але мені дуже подобається сам процес викладання. Коли я бачу, що студенти мене розуміють, це — найбільша радість. Та й досвід є, уже більше за 40 років. Викладач живе заради студентів, бо якщо немає студентів, то немає ні викладачів, ні КПІ взагалі.

Які у Вас хобі?

У мене дуже багато захоплень та зацікавлень.

По-перше, це моя сім’я, яка в мене дуже велика: дружина, двоє синів, дочка та двоє онуків. Старший син Олександр закінчив нашу кафедру, захистив кандидатську дисертацію, зараз працює програмістом. Молодший син Олексій закінчив зварювальний факультет, зараз — підполковник СБУ. Дочка Аня також закінчила нашу кафедру, зараз виховує сина Івана.

По-друге, я маю земельну ділянку, на якій ми проводимо багато часу.

Та найулюбленіше моє хобі — автомобіль. Я отримую задоволення від обслуговування машини, бо люблю, щоб усе працювало.

Також дуже полюбляю дивитися спортивні передачі, адже я, як професійний баскетболіст, можу оцінити і техніку, і виступ, і гру. Хоча під час перегляду змагань за участі українських спортсменів патріотичні почуття беруть гору.

Яким було Ваше студентське життя?

Я дуже добре пам’ятаю і навчання, і гуртожиток, і їдальню. Їдальня КПІ завжди відрізнялася тим, що в ній готували чудовий компот. Щоправда, коли ми з друзями замовляли його, то дуже просили наливати без «гарніру».

Свого часу я разом із багатьма студентами та викладачами брав участь у будівництві 7, 18 та 24 корпусів, бібліотеки. Усе це ми зробили власними руками, тому за багато років приємно дивитися на результати своєї праці. Єдине, що неприємно вражає, — як студенти ставляться до неї зараз.

Було стільки всього, що й не розкажеш. Скажімо, коли мені розповідають, як пробратися в гуртожиток, я відповідаю, що знаю ще мінімум тридцять способів. І як сусіда облити водою, також. Але хочу всіх застерегти: потрібно виконувати правила внутрішнього розпорядку і не шукати собі зайвих проблем!

Які у Вас плани на майбутнє?

Хочу залишатися у бойовій формі та приносити користь освітньому процесу. Бути завантаженим достатньо, щоб повністю використати свій енергетичний потенціал.

Мій девіз — ніколи не зупинятися на досягнутому.

Які якості в людях Ви ціните, а які найбільше Вам не подобаються?

Я люблю порядність та відповідальність. Життя дано нам один раз, і його треба прожити, як належить.

Не люблю ледарів і тих, хто займає чиєсь місце. Негативних рис характеру.

Хоча в житті повинно бути як погане, так і добре. Така моя думка.

Моє кредо — передовсім бачити в людині Людину, бо вона не прилад, а дуже ніжне створіння.

Чи важко бути Сергієм Миколайовичем Копичком?

Узагалі-то, нелегко. Коли справді хочеш досягти чогось у житті, варто тримати себе в руках, бути постійно сконцентрованим та дисциплінованим. Тільки так матимеш добрий результат.

Я маю енергію, бажання працювати, багато ідей. Бракує тільки часу, бо доводиться вирішувати дуже різні питання.

Я міг би спокійно працювати, але це не для мене. У цьому полягає моя життєва позиція, і я не хочу її змінювати.